«Міна біля міни»: як 72-річне подружжя пішки вибиралося з Олешок

72-річний Анатолій та 73-річна Алла Онищенки дев’ять годин ішли пішки, щоб вибратися з окупованих Олешок на Херсонщині. Подружжя подолало 24 кілометри, а останні 800 метрів через мінну небезпеку — ще за годину. Про пережите вони розповіли Рубриці.

Нині Онищенки живуть у родичів у Тернополі, однак досі оговтуються від пережитого в окупації. Із Олешок вони вирушили вранці 15 вересня 2026 року разом із групою до 12 людей. Молодші учасники згодом пішли вперед, а подружжя продовжило шлях у власному темпі.

Майже 38 років життя в Олешках вони залишили позаду разом із квартирою, дачею на березі Дніпра та садом. Із собою взяли документи, сумку, велосипед, ключі від квартири й радіо, за допомогою якого слухали новини з України.

«Це наші сувеніри. Це радіо нам допомагало якось спілкуватися з нашою батьківщиною», — розповів Анатолій.

«В Олешках гуляє смерть»

За словами чоловіка, ситуація в місті різко погіршилася після 26 травня 2026 року — тоді до місцевого магазину востаннє привезли продукти. Овочі ще можна було придбати біля лікарні: їх приносили жителі, які вирощували їжу на городах. Раніше повідомлялося, що для окупованих Олешок готували гуманітарні коридори.

«Потоп був, дрони були, голод. Полон був, холод був. В Олешках гуляє смерть, у прямому сенсі слова», — сказав Анатолій. Він стверджує, що останнім часом у місті побільшало людей з уламковими пораненнями, а загиблих не ховають: тіла, за його словами, місяцями лежать у чорних мішках.

Улітку подружжя 11 діб утримували у власному будинку. 19 липня до них рано-вранці прийшов російський військовий, погрожував убивством, оселився в помешканні й тримав поруч автомат, гранати та тротил. Онищенкам забороняли виходити з двору, тому вони ховалися в маленькій кімнаті.

30 липня подружжя втекло до місцевої лікарні, бо повертатися додому було небезпечно. Звідти вони згодом долучилися до групи, яка виходила з міста.

«Страх голоду досі присутній»

Під час переходу Онищенки просили їжу в людей. Одного разу їм дали дві груші, два огірки й два помідори, а згодом інші перехожі віддали цілу булку, коли подружжя попросило шматок хліба.

Пережитий голод досі впливає на Аллу. Вона сушить і зберігає хліб про запас, окремо чорний і білий.

«Хліб ми не викидаємо. Ми знаємо ціну хлібу. Хто його знає, що буде. Страх голоду досі присутній», — розповіла жінка.

Після виходу з Олешок подружжя ще долало шлях до підконтрольної Україні території. Загалом до Тернополя вони подолали 2800 кілометрів. На українському кордоні їх зустріли, дали їжу й подарунки, допомогли дістатися вокзалу та придбали квитки.