На війні загинула активістка й морська піхотинка Іванна «Гайка» Куценко

Під час артилерійського обстрілу загинула 33-річна Іванна Куценко, відома під позивним «Гайка». Вона була активісткою, феміністкою, анархісткою, освітянкою та військовослужбовицею морської піхоти. Її загибель стала тяжкою втратою для побратимів, посестер, друзів і всіх, хто знав її за громадською діяльністю та участю в антиавторитарних ініціативах.

Життя Іванни Куценко до служби у війську

Іванна «Гайка» Куценко багато років була залучена до громадського життя та різноманітних соціальних ініціатив. Вона брала участь в антиавторитарних проєктах у Харкові, Одесі, Києві, Львові та інших містах України. Її діяльність була пов’язана з освітою, волонтерством, підтримкою вразливих груп і розвитком горизонтальної самоорганізації.

Друзі та товариші описують Іванну як людину з чіткими переконаннями, сильною волею та винятковою здатністю підтримувати інших. Вона послідовно відстоювала принципи рівності, взаємодопомоги та свободи. Для неї активізм не був лише набором поглядів — це був щоденний спосіб діяти, допомагати та змінювати середовище навколо себе.

Куценко також була феміністкою та виступала проти дискримінації, сексизму й нерівного ставлення до жінок. Вона підтримувала тих, хто стикався з упередженнями, і власним прикладом доводила, що жінки можуть впевнено працювати у сферах, які тривалий час вважалися переважно чоловічими.

Важливою частиною її світогляду було веганство. Іванна не приховувала своїх переконань і намагалася знаходити практичні рішення для їх дотримання навіть у складних умовах. Вона говорила про повсякденні труднощі, побут, забезпечення та можливість зберігати власні принципи під час служби.

Від гуманітарної допомоги до морської піхоти

Після початку повномасштабного вторгнення росії Іванна Куценко долучилася до гуманітарної роботи. Вона допомагала жінкам і дітям, які залишалися в прифронтових районах, підтримувала евакуаційні та соціальні ініціативи, брала участь у розв’язанні побутових і безпекових проблем людей, які опинилися під загрозою через російську агресію.

Гуманітарна діяльність стала для неї одним із перших способів чинити опір повномасштабному вторгненню. Водночас із часом Іванна вирішила безпосередньо долучитися до збройного захисту України. Вона стала морською піхотинкою та продовжила боротьбу вже у складі Сил оборони.

Перехід від волонтерської та соціальної роботи до військової служби був для Куценко усвідомленим рішенням. Вона прагнула не лише допомагати цивільним, а й робити свій внесок у захист країни на передовій. Її шлях показує, наскільки різними можуть бути форми спротиву — від підтримки постраждалих громад до виконання бойових завдань.

Про свій досвід в армії Іванна говорила відкрито. Вона порушувала теми, які часто залишаються поза увагою: сексизм у військовому середовищі, житлові питання, логістику, побут військовослужбовиць, харчування та повсякденне життя на службі. Її розповіді допомагали краще зрозуміти реалії армії та труднощі, з якими можуть стикатися жінки, що долучаються до війська.

Куценко не боялася критично оцінювати військову систему й говорити про необхідність змін. Водночас її позиція не була відстороненою: вона залишалася частиною колективу, виконувала обов’язки та підтримувала своїх побратимів і посестер. Завдяки цьому її голос був важливим для тих, хто лише планував долучитися до Сил оборони або вже проходив службу.

Пам’ять про Іванну «Гайку» Куценко

Про загибель Іванни повідомили представники антиавторитарної волонтерської мережі «Колективи солідарності». У повідомленні її назвали доброю товаришкою та подругою, яка була втіленням натхнення і спротиву — щирою, впертою та живою. Для близьких і друзів «Гайка» залишилася людиною, яка вміла поєднувати принциповість із турботою про інших.

Її досвід зберігся у численних інтерв’ю, лекціях і розмовах. Іванна ділилася власними спостереженнями про службу, труднощі військового побуту та необхідність взаємної підтримки. Вона прагнула, щоб жінки, які хочуть долучитися до оборони України, не почувалися самотніми й розуміли: їхня присутність у війську є важливою та необхідною.

Особливе значення має те, що Куценко не обмежувалася загальними закликами. Вона говорила про конкретні проблеми, із якими стикалася сама та які могли бути знайомими іншим військовослужбовицям. Така відвертість допомагала руйнувати стереотипи про жінок у війську й робила видимою їхню щоденну працю.

Загибель Іванни «Гайки» Куценко стала ще одним нагадуванням про ціну, яку Україна платить за право бути вільною. Російська агресія забирає життя не лише військових із багаторічним досвідом, а й людей, які до війни працювали в освіті, волонтерстві, соціальних та громадських проєктах. Вони змінюють свою діяльність відповідно до викликів часу, але зберігають головне — відповідальність перед іншими та готовність діяти.

Іванна поєднала в собі кілька важливих ролей: активістки, волонтерки, освітянки та захисниці. Її історія свідчить про те, що спротив може починатися з допомоги людям, просвітницької роботи й організації спільнот, а згодом приводити до служби у війську. У кожній із цих сфер вона залишалася вірною власним переконанням і прагненню підтримувати тих, хто поруч.

Пам’ять про Іванну Куценко житиме в її справах, розмовах, ініціативах і людях, яких вона надихнула. Її приклад уже став частиною історії українського спротиву — історії про сміливість бути собою, захищати власні цінності та брати відповідальність за майбутнє країни. Вічна пам’ять захисниці України.