Зоряна Білокрай
На тимчасово окупованій Запорізькій атомній електростанції погіршується ситуація, пов’язана із забезпеченням ядерної та техногенної безпеки. Станція не виробляє електроенергію, однак навіть у режимі зупинки її системи потребують постійного охолодження, живлення та професійного обслуговування. За даними української розвідки, окупаційна адміністрація стикається одразу з кількома критичними проблемами: зниженням рівня води у ставку-охолоджувачі, дефіцитом дизельного пального, нестачею кваліфікованих працівників і перебоями у функціонуванні інфраструктури Енергодара.
Окреме занепокоєння викликає те, що російська сторона відмовилася від запропонованого Україною варіанта покращення зовнішнього електропостачання ЗАЕС. Відмова від технічного рішення, яке могло б посилити стабільність живлення станції, збільшує залежність об’єкта від аварійних резервів і створює додаткові ризики для ядерної безпеки.
Стан енергоблоків і проблема води
Усі шість енергоблоків Запорізької АЕС залишаються у режимі холодного зупину. Це означає, що вони не генерують електроенергію, проте станція не припиняє потребувати значної кількості ресурсів. Необхідно забезпечувати роботу систем контролю, охолодження, вентиляції, зв’язку, фізичного захисту та інших об’єктів, важливих для безпечного утримання енергоблоків.
На цьому тлі продовжує знижуватися рівень води у ставку-охолоджувачі ЗАЕС. У липні показник становив близько 12,86 метра, на початку серпня зменшився до 12,63 метра, а наприкінці місяця опустився до 12,55 метра. На початку жовтня рівень становив уже 12,34 метра, а станом на 12 жовтня — приблизно 12,27 метра.
Для повноцінного забезпечення потреб станції необхідний рівень води не менш як 15 метрів. Отже, фактичний показник залишається істотно нижчим за необхідний. Зниження запасу води ускладнює експлуатацію систем, які використовуються для відведення залишкового тепла. Навіть після зупинки реакторів паливо всередині енергоблоків продовжує виділяти тепло, тому контроль температури та надійне охолодження мають принципове значення.
Низький рівень води також зменшує запас міцності станції у разі виникнення додаткових аварійних обставин. Будь-яке пошкодження обладнання, тривале знеструмлення або порушення роботи насосних систем може погіршити ситуацію. Саме тому стабільне водопостачання і контроль за станом ставка-охолоджувача залишаються одними з ключових умов безпечного утримання ЗАЕС.
Дефіцит дизеля та відмова від зовнішнього живлення
Однією з найбільш небезпечних проблем для Запорізької АЕС є можливість повного знеструмлення. У такому випадку для підтримання роботи критично важливих систем доведеться використовувати дизельні генератори. За тривалої відсутності зовнішнього електропостачання станції може знадобитися близько 150 тонн дизельного пального на добу.
Окупаційна адміністрація не має гарантованої можливості забезпечувати такий обсяг пального. Його запаси оцінюють як мінімальні, а перебої з постачанням спостерігаються на багатьох тимчасово окупованих територіях. Використання генераторів у режимі резервного живлення додатково навантажує логістичну систему, яка вже працює нестабільно.
Через нестачу дизеля окупанти розглядають можливість зменшити кількість генераторів, що перебувають у постійній готовності. Такий крок може дозволити тимчасово заощадити пальне, однак одночасно знижує рівень резервування. У разі раптового знеструмлення або пошкодження частини обладнання станція матиме менше доступних джерел живлення.
Окремі повідомлення свідчать, що російська сторона може намагатися організовувати приховане постачання пального, зокрема неналежної якості. Використання такого дизеля здатне негативно вплинути на роботу генераторів, скоротити ресурс двигунів і підвищити ймовірність технічних відмов. Додаткову небезпеку створює можливе неповідомлення міжнародних спостерігачів про такі операції.
Україна пропонувала відновити подачу напруги на лінію електропередачі 750 кВ «Дніпровська» через лінію підстанції 330 кВ «Феросплавна-1». Це рішення могло б посилити зовнішнє електропостачання Запорізької АЕС і зменшити залежність від дизельних генераторів. Однак росія відхилила пропозицію, фактично залишивши станцію в умовах підвищеної вразливості.
Нестача персоналу та перебої в Енергодарі
Не менш серйозною проблемою є скорочення кількості працівників Запорізької АЕС. До початку повномасштабного вторгнення на станції працювали приблизно 11 тисяч фахівців. Нині загальна чисельність персоналу становить близько 5 тисяч осіб, а безпосередньо на майданчику перебувають приблизно 1450 працівників.
Зменшення штату негативно позначається на можливості проводити планові ремонти, діагностику та технічне обслуговування обладнання. Для атомного об’єкта особливо важливо, щоб усі операції виконували спеціалісти з відповідною освітою, досвідом і знанням конкретних систем. Підготовка нових працівників потребує часу, а прискорене заміщення досвідченого персоналу несе додаткові ризики.
За даними української сторони, частину працівників перевели на дистанційний режим або відправили у вимушені відпустки. Деяким співробітникам можуть припинити виплату заробітної плати під приводом невиконання обов’язків. Водночас окупаційна адміністрація планує залучати людей із російських регіонів і проводити для них спеціальні навчальні курси.
Брак кваліфікованих кадрів особливо небезпечний для роботи зі специфічним обладнанням ЗАЕС. Працівники, які не мають достатнього досвіду, можуть не знати всіх особливостей систем станції та алгоритмів дій у нестандартних ситуаціях. Це стосується не лише операторів енергоблоків, а й ремонтників, електротехнічного персоналу, фахівців із водопідготовки, автоматики та аварійного реагування.
Складна ситуація спостерігається і в Енергодарі — місті-супутнику Запорізької АЕС. Місцеві жителі регулярно стикаються з перебоями мобільного зв’язку та доступу до інтернету. Також виникають проблеми з електропостачанням, водою, пальним, питними ресурсами та продуктами харчування.
Інформаційна ізоляція міста ускладнює отримання об’єктивних даних про ситуацію на станції. Навмисні відключення зв’язку можуть перешкоджати оперативному обміну інформацією між працівниками, аварійними службами та цивільним населенням. В умовах техногенної загрози це створює додаткові труднощі для координації дій і своєчасного реагування.
Сукупність проблем — низький рівень води, обмежені запаси дизеля, нестабільне зовнішнє живлення, дефіцит фахівців і перебої в роботі міської інфраструктури — формує небезпечну ситуацію навколо ЗАЕС. Навіть за холодного зупину енергоблоків станція потребує постійного контролю та надійного забезпечення. Відмова росії від технічних пропозицій України лише посилює ризики, тоді як мешканці Енергодара залишаються заручниками окупаційної політики та погіршення умов життя.