«Роки невизначеності»: Париж почув родини полонених і зниклих безвісти

У Парижі відбулася акція на підтримку України, під час якої родини військовослужбовців 115-ї окремої механізованої бригади нагадали світові про українських захисників, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти. Учасники заходу закликали міжнародну спільноту не послаблювати увагу до війни, посилювати тиск на росію та домагатися дотримання прав українських військовополонених.

Для родин такі акції є не лише способом привернути увагу до проблеми, а й можливістю публічно заявити про свою незгоду з мовчанням і бездіяльністю. На плакатах та у виступах ішлося про конкретних людей, чиї долі залишаються невідомими, а також про тисячі сімей, які щодня живуть у стані очікування. Вони не мають повної інформації про своїх близьких, не знають, де саме ті перебувають і чи отримують необхідну допомогу.

«Роки невизначеності»: Париж почув родини полонених і зниклих безвісти

Під час акції родини Захисників наголосили, що російська агресія триває не лише на полі бою. Окремим напрямом цієї війни є незаконне утримання українських військовослужбовців, приховування відомостей про них та обмеження доступу до місць, де можуть перебувати полонені.

За словами учасників заходу, українські військовополонені стикаються з катуваннями, психологічним тиском, неналежними умовами утримання та відсутністю належної медичної допомоги. Водночас міжнародні гуманітарні організації часто не мають можливості перевірити умови утримання, поспілкуватися з полоненими та незалежно підтвердити інформацію про їхній стан.

Відсутність новин для родини не означає відсутність болю. Кожен день без звістки перетворюється на нове випробування. Близькі намагаються самостійно збирати інформацію, звертаються до державних органів, підтримують одне одного та беруть участь у публічних заходах. Для них важливо, щоб імена військових не зникали з інформаційного поля, а питання їхнього повернення залишалося серед міжнародних пріоритетів.

У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими зазначали, що тисячі українських родин роками живуть у невизначеності. Вони чекають бодай на коротке повідомлення, яке могло б підтвердити, що їхній син, чоловік, батько, брат або побратим живий. Саме тому представники родин 115-ї ОМБр вийшли на вулиці Парижа, щоб донести цю проблему до французької та ширшої європейської аудиторії.

Учасники акції звернулися до міжнародної спільноти із закликом посилити дипломатичний і санкційний тиск на росію. На їхню думку, системні порушення прав військовополонених не можуть залишатися без належної реакції. Йдеться не лише про окремі випадки жорстокого поводження, а про практику, яка потребує розслідування та міжнародної оцінки.

Чому проблема полонених і зниклих безвісти залишається нагальною

Після бойових дій частина українських військовослужбовців потрапляє в полон, а щодо інших тривалий час немає підтвердженої інформації. У документах і повідомленнях вони можуть мати статус зниклих безвісти за особливих обставин. Такий статус не дає відповіді на головне питання родини — де перебуває людина та що з нею сталося.

Ситуація ускладнюється тим, що росія може не повідомляти про полонених або підтверджувати їхнє перебування із значною затримкою. Через це родини змушені чекати місяцями й роками. Навіть отримання непрямих свідчень не завжди дозволяє встановити місцеперебування військового чи оцінити його стан.

Водночас повернення військовослужбовців під час обмінів демонструє, що статус зниклого безвісти не завжди означає загибель. Раніше Україна повернула з полону десятьох захисників, які до цього вважалися зниклими безвісти. Усі вони обороняли країну на Донецькому напрямку, а двоє військових перебували в розшуку з 2024 року, ще восьмеро — з 2025-го.

Такі випадки дають родинам надію та водночас нагадують про масштаб роботи, необхідної для встановлення долі кожного військового. У росії також підтверджували місцеперебування 79 українських захисників, яких раніше вважали зниклими безвісти. Однак між фактом підтвердження та реальним поверненням додому може минути тривалий час.

Для родин кожен звільнений військовий є доказом того, що пошук не можна припиняти. Навіть після тривалого періоду невідомості люди можуть бути знайдені та повернуті в Україну. Саме тому сім’ї наполягають на постійній роботі державних інституцій, міжнародному посередництві й посиленні контролю за виконанням норм міжнародного гуманітарного права.

Спільна боротьба родин за повернення Захисників

Представники родин військовослужбовців 115-ї окремої механізованої бригади заявили, що не припинятимуть боротьбу за повернення кожного Захисника додому. Їхня мета — не лише отримати інформацію про полонених і зниклих безвісти, а й домогтися справедливості та притягнення винних у воєнних злочинах до відповідальності.

Окрему увагу родини приділяють об’єднанню зусиль. Представники різних спільнот координують дії, обмінюються досвідом і формують спільні вимоги до державних органів та міжнародних партнерів. Така взаємодія допомагає швидше поширювати важливу інформацію, підтримувати сім’ї та не дозволяти окремим історіям залишатися непоміченими.

Близько сорока координаторів і представників об’єднань родин полонених та зниклих безвісти домовилися створити спільну робочу групу. Вона має стати постійним майданчиком для комунікації, обговорення проблем і напрацювання практичних рішень. Серед ключових питань — пошук військовослужбовців, обмін інформацією, взаємодія з державними структурами та адвокація на міжнародному рівні.

Важливим кроком стало й започаткування регулярного діалогу Міністерства оборони з координаторами родин загиблих, зниклих безвісти та військовополонених. Такий формат дає можливість безпосередньо збирати проблемні питання, обговорювати складні ситуації та спільно шукати відповіді. Для сімей принципово важливо бути не лише отримувачами повідомлень, а повноцінними учасниками процесу.

Акція в Парижі стала черговим нагадуванням, що тема українських полонених і зниклих безвісти не може зникати з міжнародного порядку денного. Родини очікують від партнерів конкретних дій: посилення тиску на росію, реагування на порушення прав військовополонених, вимог допустити гуманітарні місії до місць утримання та підтримки механізмів пошуку.

Повернення кожного Захисника є спільною відповідальністю України та міжнародної спільноти. Поки тисячі родин чекають на своїх близьких, боротьба за правду, пам’ять і справедливість триває. Голоси українців, які пролунали в Парижі, мають нагадувати світові: за кожною цифрою стоїть людське життя, родина та роки болісного очікування.