У Каїрі зафарбували мурал із темношкірими Тутанхамоном і Нефертіті

У столиці Єгипту зафарбували 66-метровий мурал із зображеннями Тутанхамона та Нефертіті після того, як у соцмережах розгорілася дискусія щодо кольору шкіри історичних постатей. Масштабну роботу створили напередодні державного візиту президента Китаю Сі Цзіньпіна. Вона мала стати частиною святкового оформлення Каїра, однак замість позитивної реакції привернула увагу до питань історичної достовірності, національної ідентичності та використання штучного інтелекту в мистецтві.

Мурал розміщувався на площі Тахрір — одному з найвідоміших громадських просторів єгипетської столиці. Його створила група молодих волонтерів Rasmet Basma. Загалом до приїзду китайського лідера в різних районах Каїра планували представити близько 40 художніх робіт. Оформлення міста мало підкреслити урочистість події та продемонструвати поєднання сучасної культури з історичною спадщиною Єгипту.

На муралі фараон Тутанхамон і цариця Нефертіті були зображені з темною шкірою. Фотографії роботи швидко поширилися в інтернеті, після чого частина єгиптян почала критикувати авторів. Головні суперечки точилися навколо того, чи відповідає така художня інтерпретація уявленням про зовнішність давніх єгиптян і чи не підтримує вона афроцентричні версії походження давньоєгипетської цивілізації.

Чому мурал зафарбували

За кілька годин до прибуття Сі Цзіньпіна мурал повністю зафарбували. Засновник Rasmet Basma Ахмед Мусса підтвердив, що відповідне рішення ухвалила влада Каїра. За його словами, команда виконувала мистецьке завдання в стислі терміни та не очікувала, що робота стане предметом настільки гострої суспільної дискусії.

Мусса пояснив, що для створення ескізу волонтери використовували ChatGPT, а потім переносили отримане зображення на стіну. Він зазначив, що автори прагнули надати персонажам золотисто-бронзового відтінку, який мав нагадувати кольори давньоєгипетського мистецтва. Однак освітлення в нічний час створювало тіні на обличчях, через що Тутанхамон і Нефертіті візуально здавалися темношкірими.

Представник мистецької групи визнав, що під час підготовки роботи необхідно було звернутися до фахівців із археології, історії та мистецтва. Відсутність такої консультації, за його словами, стала помилкою. Ситуація показала, що навіть декоративний міський проєкт, пов’язаний із національними символами, може викликати масштабну реакцію, якщо його образи сприймаються як викривлення історичної спадщини.

Особливу увагу привернуло й те, що мурал розташовувався саме на площі Тахрір. Це не просто популярна локація в центрі Каїра, а простір із важливим політичним та культурним значенням. Через це вимоги до змісту та якості публічних зображень виявилися значно вищими, ніж до звичайного вуличного розпису.

Дискусія про зовнішність давніх єгиптян

Колишній міністр старожитностей Єгипту Захі Хавасс заявив, що роботи в такому знаковому місці не слід створювати без контролю спеціалістів. Він також різко розкритикував твердження, які безпосередньо пов’язують давньоєгипетську цивілізацію з населенням Африки на південь від Сахари, назвавши такі підходи безпідставними.

Водночас єгиптологиня Моніка Ханна наголосила, що спрощувати питання зовнішності давніх єгиптян також неправильно. За її словами, населення стародавнього Єгипту не мало одного універсального кольору шкіри. На формування суспільства впливали географічне розташування країни, контакти з різними регіонами та багатовікова історія міграцій і культурних обмінів.

Саме тому зображення історичних діячів у сучасному мистецтві потребує обережного підходу. Будь-яка реконструкція зовнішності Тутанхамона чи Нефертіті не може ґрунтуватися лише на припущеннях, популярних стереотипах або бажанні зробити образ візуально виразнішим. Давньоєгипетське мистецтво мало власні правила, символи та умовності, а колір фігур на фресках не завжди є прямим відображенням реального тону шкіри.

Суперечка довкола каїрського муралу також продемонструвала, наскільки чутливою є тема культурної спадщини для сучасного Єгипту. Для багатьох громадян стародавня цивілізація є важливою частиною національної ідентичності, тому будь-яка її інтерпретація в публічному просторі сприймається не лише як мистецьке рішення, а й як висловлювання про історію країни.

Штучний інтелект і відповідальність авторів

Окремим аспектом історії стало використання штучного інтелекту під час підготовки дизайну. Дослідник ШІ Валід Махмуд застеріг, що зображення, створені системами на кшталт ChatGPT, не можна автоматично вважати історично точними. Такі інструменти формують результат на основі великих масивів даних, у яких можуть міститися суперечливі, неточні або упереджені трактування.

Штучний інтелект здатен швидко запропонувати композицію, колірну гаму чи образ персонажа, але він не замінює археолога, історика або мистецтвознавця. Особливо це важливо у випадках, коли йдеться про національні символи, релігійні образи, пам’ятки та персоналії, що мають велике значення для певної спільноти. Згенерований ескіз може бути корисною відправною точкою, проте його необхідно перевіряти та доопрацьовувати за участю компетентних фахівців.

Історія з муралом у Каїрі стала прикладом того, як поєднання поспіху, технологій і недостатньої експертної оцінки може призвести до конфлікту. Автори хотіли створити яскраву роботу до міжнародної події, але зіткнулися з питаннями, які виходять далеко за межі художнього оформлення. У центрі дискусії опинилися достовірність зображення, межі творчої свободи та відповідальність за публічне представлення минулого.

Зафарбування муралу не припинило обговорення, а навпаки — привернуло ще більше уваги до проблеми. Для майбутніх культурних проєктів у Каїрі цей випадок може стати підставою для запровадження чіткіших правил погодження робіт у знакових місцях. Консультації з археологами, істориками та фахівцями з візуальної культури допомогли б уникати подібних суперечок і водночас зберігати простір для сучасного мистецького бачення.

Мурал із Тутанхамоном і Нефертіті зрештою проіснував недовго, але встиг порушити важливі питання про те, як саме суспільство уявляє давній Єгипет. Ця історія показала, що публічне мистецтво може бути не лише прикрасою міста, а й майданчиком для дискусії про минуле, ідентичність, наукову відповідальність та вплив нових технологій на культурну пам’ять.