«Їм подобалося мене зачіпати»: РуханкоМен про роботу викладачем і тиск

Для мільйонів слухачів РуханкоМен — це артист, чиї танцювальні треки легко впізнати з перших секунд. Його музика асоціюється з енергією, рухом і сучасною молодіжною культурою. Однак задовго до активної творчої кар’єри співак мав інший важливий професійний досвід — упродовж семи років працював викладачем у Бериславському педагогічному коледжі, де свого часу навчався сам.

Робота в освітньому закладі стала для нього не просто першим місцем працевлаштування. Це був період, коли довелося швидко подорослішати, змінити звичну манеру спілкування та навчитися відповідати не лише за власні рішення, а й за студентів. Напередодні Дня вчителя 2026 року артист розповів про викладання, дисципліну, творчі проєкти та причини, через які зрештою вирішив залишити коледж.

Від студента до викладача: чому нова роль виявилася складною

Найбільшим випробуванням для РуханкоМена став перехід від ролі студента до ролі педагога. Ще зовсім недавно він перебував по інший бік навчального процесу, сидів на парах і спілкувався з викладачами як звичайний студент. А потім сам опинився перед аудиторією, де від нього очікували впевненості, професійності та авторитету.

Артист зізнається, що спочатку йому було непросто звикнути до звертання «Ігор Вадимович». Потрібно було не лише проводити заняття, а й відповідно поводитися, тримати дистанцію та демонструвати послідовність у своїх рішеннях. Для молодого викладача це стало своєрідною перевіркою на зрілість.

Частина студентів поставилася до нього із застереженням. Вони добре знали його як колишнього вихованця цього ж закладу, тому не всі відразу сприйняли нового викладача серйозно. Дехто намагався жартувати, провокувати або спеціально зачіпати його під час занять. Проте РуханкоМен не дозволяв особистим емоціям впливати на роботу.

Він згадує, що намагався підтримувати доброзичливу атмосферу, але водночас не нехтував дисципліною. На його думку, повага між викладачем і студентами не виникає лише через дружнє спілкування. Вона формується завдяки чесності, послідовності та здатності дотримуватися власних вимог.

Принциповість, оцінки та конфлікти зі студентами

У ролі викладача РуханкоМен не хотів бути людиною, яка автоматично виставляє позитивні оцінки, аби уникнути конфліктів. Він вимагав, щоб студенти знали матеріал, виконували завдання та могли відповісти хоча б на базові запитання з теми.

За словами артиста, він не ставив собі за мету завалити когось на іспиті чи навмисно знизити оцінку. Навпаки, якщо студент відвідував заняття, вів конспект і міг продемонструвати мінімальні знання, отримати необхідні бали було нескладно. Проте повна відсутність підготовки не могла залишатися без наслідків.

Саме принциповість нерідко ставала причиною напружених ситуацій. Іноді через оцінки виникали суперечки, а до коледжу приходили навіть родичі студентів, які намагалися з’ясувати стосунки з викладачем. Для РуханкоМена це було складно, адже доводилося захищати власну професійну позицію і водночас не переходити межу у спілкуванні.

Він переконаний, що педагог не має карати студентів за особисте ставлення або симпатії. Оцінка повинна залежати від виконаної роботи та рівня знань. Такий підхід не завжди подобається учням, однак саме він допомагає зберігати справедливість у навчальному процесі.

Водночас артист не вважає себе надмірно суворим викладачем. Він прагнув пояснювати матеріал зрозуміло, відповідав на запитання та був готовий підтримати тих, хто справді хотів розібратися. Для нього важливо було бачити не формальну присутність на занятті, а реальний інтерес і поступове зростання студентів.

Творча робота, сучасний підхід і тиск керівництва

Викладання було лише частиною обов’язків РуханкоМена. Значну кількість часу забирала організація творчого життя коледжу. Він працював із вокальним колективом, допомагав готувати концерти та інші заходи, взаємодіяв зі студентською радою і долучався до роботи PR-команди навчального закладу.

Через це робочий день часто не завершувався після останньої пари. До шести занять протягом тижня додавалися індивідуальні консультації, репетиції, підготовка виступів і вирішення організаційних питань. Фактично робота продовжувалася вечорами, а вільного часу залишалося дуже мало.

Артист намагався передавати студентам не лише теоретичні знання, а й власний практичний досвід. На заняттях вони знайомилися з музичними редакторами, вчилися працювати з контентом, а в межах PR-напряму опановували зйомку коротких новинних матеріалів на смартфон. РуханкоМен вважав, що освіта має відповідати реаліям, у яких живуть молоді люди.

Окрему увагу він приділяв тому, щоб осучаснити традиційні заходи. Викладач не хотів механічно повторювати застарілі сценарії з обов’язковими лінійками та формальними виступами. Натомість прагнув додавати сучасну музику, змінювати подачу й залучати студентів до створення власних концепцій.

За вимогами адміністрації, до концертів потрібно було залучати всіх студентів, зокрема тих, хто ніколи раніше не виступав на сцені. Для багатьох це ставало серйозним викликом. Дехто боявся дивитися в зал, губився перед глядачами або просто стояв нерухомо під час виступу.

РуханкоМен поступово допомагав їм подолати невпевненість. Після репетицій студенти починали краще рухатися, взаємодіяти з аудиторією та не боятися власного голосу. Деякі з них згодом ставали значно сміливішими й відкритішими. Саме такі зміни артист вважає одним із найцінніших результатів своєї педагогічної роботи.

Попри любов до творчих проєктів і спілкування зі студентами, з часом РуханкоМен вирішив звільнитися. Причиною стала не втома від викладання як такого. Найбільше його виснажував постійний тиск із боку керівництва, а також вимоги, які дедалі важче було поєднувати з власним баченням роботи.

За словами артиста, остаточне рішення залишити коледж визріло саме через адміністративний тиск, а не через небажання працювати з молоддю. Він цінував досвід, який отримав у педагогічній сфері, але зрозумів, що більше не готовий працювати в умовах, де творчі ініціативи та професійні погляди постійно обмежуються.

Сучасним викладачам РуханкоМен радить бути ближчими до студентів, чути їх і не боятися говорити зрозумілою мовою. Водночас він наголошує: близькість не означає повної відсутності меж. Субординація залишається важливою, адже без взаємної поваги навчальний процес легко перетворюється на неформальне спілкування без результату.

Досвід роботи в коледжі став для РуханкоМена окремим етапом, який допоміг йому краще зрозуміти людей, відповідальність і ціну власних рішень. Навіть після звільнення цей період залишився важливою частиною його професійного шляху. Артист переконаний: викладач не лише передає знання, а й може допомогти студенту повірити в себе, подолати страх і зробити перший крок до сцени чи будь-якої іншої мрії.