У Києві посилюють захист ВПО від домашнього насильства: що змінюється

Внутрішньо переміщені особи, які були змушені залишити свої домівки через війну, часто стикаються не лише з побутовими та фінансовими труднощами. Втрата майна, звичного соціального середовища, роботи, підтримки рідних і друзів може посилювати психологічне напруження. У таких умовах ризик домашнього насильства зростає, а постраждалі нерідко залишаються сам на сам із проблемою та не знають, куди звернутися по допомогу.

У Києві наголошують: безпека внутрішньо переміщених осіб має включати не тільки тимчасове житло, гуманітарну підтримку чи доступ до соціальних виплат. Важливо також забезпечити можливість своєчасно отримати психологічну, соціальну, правову та кризову допомогу у випадках домашнього насильства. Саме на посиленні такого захисту зосередили увагу учасники конференції «Втрата дому не повинна означати втрату безпеки».

Чому ВПО потребують особливої уваги

Війна змушує людей залишати рідні міста та села, переривати звичний спосіб життя й будувати його заново в іншій громаді. Для багатьох внутрішньо переміщених осіб цей процес супроводжується тривалою невизначеністю, втратою доходу, складнощами з працевлаштуванням і проживанням. Додатковим фактором стають наслідки пережитих обстрілів, окупації, евакуації та розлуки з близькими.

Накопичена травма війни, постійний стрес і економічні труднощі можуть загострювати конфлікти в родині. Водночас постраждала людина часто не має поруч звичного кола підтримки. Вона може боятися залишитися без житла, грошей або допомоги з дітьми, а тому не наважується розповісти про насильство. Окремою проблемою є ізоляція: після переїзду людина не завжди знає місцеві служби, порядок звернення та власні права.

Домашнє насильство може мати різні форми. Йдеться не лише про фізичну агресію, а й про психологічний тиск, погрози, приниження, контроль коштів і документів, обмеження спілкування, примус до небажаних дій або позбавлення доступу до необхідної медичної допомоги. Уразливість ВПО в таких ситуаціях може посилюватися залежністю від кривдника, спільним проживанням у тимчасовому помешканні та відсутністю ресурсів для самостійного переїзду.

Під час конференції фахівці Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству звернули увагу на необхідність комплексної підтримки переселенців. За наведеними даними, лише за вісім місяців 2026 року спеціалісти Центру опрацювали майже 13 тисяч звернень по допомогу. Близько 18 відсотків клієнтів були офіційно зареєстрованими внутрішньо переміщеними особами, а приблизно 40 відсотків усіх заявників мали досвід переміщення із зон бойових дій або тимчасово окупованих територій.

Які сервіси доступні у столиці

У Києві діє мережа установ і служб, покликаних допомагати людям, які опинилися в кризових обставинах. Її завдання полягає не тільки в реагуванні на вже скоєне насильство, а й у виявленні ризиків, стабілізації стану постраждалої людини та підборі подальшого маршруту допомоги.

До системи підтримки належить цілодобовий Телефон довіри, де можна отримати первинну консультацію та інформацію про доступні варіанти допомоги. Також у столиці працюють три денні центри соціально-психологічної допомоги. Вони можуть стати місцем, де людина отримає фахову консультацію, психологічну підтримку та допомогу в оцінюванні безпекової ситуації.

Для невідкладних випадків передбачені дві кімнати кризового реагування. Окрім цього, у Києві функціонують два притулки, або шелтери, де постраждалі можуть тимчасово проживати, якщо перебування вдома становить небезпеку. Важливу роль відіграє мобільна бригада соціально-психологічної допомоги, яка може працювати безпосередньо там, де перебуває людина.

Ще одним елементом підтримки є Київ Інтеграційний Хаб. Його робота пов’язана з допомогою внутрішньо переміщеним особам в адаптації та включенні в життя громади. Для переселенців важливо не залишатися ізольованими: доступ до інформації, консультацій і соціальних контактів допомагає швидше помітити проблему та звернутися по підтримку.

Фахівці підкреслюють, що сам факт існування сервісів не гарантує їх використання. Постраждала людина має знати, куди звертатися, розуміти, що її звернення не є приводом для осуду, і бути впевненою у конфіденційності отриманої допомоги. Тому одним із ключових напрямів роботи залишається інформування ВПО про доступні послуги та формування довіри до відповідних установ.

Міжвідомча взаємодія як основа захисту

Ефективне реагування на домашнє насильство неможливе, якщо кожна служба діє окремо. У столиці наголошують на важливості узгодженої роботи правоохоронців, медиків, соціальних працівників, психологів, правозахисників і громадських організацій. Такий підхід дає змогу швидше оцінити загрозу, забезпечити безпеку постраждалої особи та направити її до потрібного спеціаліста.

Наприклад, медичний працівник може звернути увагу на ознаки травм або психологічного виснаження, соціальний працівник — допомогти з житлом і соціальними послугами, а правоохоронці — відреагувати на безпосередню загрозу. Психологічна підтримка потрібна для подолання наслідків травматичного досвіду, тоді як правова консультація допомагає зрозуміти подальші кроки та доступні механізми захисту.

Особливого значення набуває раннє виявлення насильства. Не завжди постраждала людина прямо говорить про проблему. Іноді про небезпеку свідчать страх, різка замкнутість, постійний контроль з боку партнера, фінансова залежність, часті звернення по медичну допомогу або небажання залишатися наодинці з кривдником. У таких випадках важливо не тиснути на людину, а спокійно повідомити про можливість отримати конфіденційну допомогу.

Безпека ВПО має розглядатися як важлива частина інтеграції в приймаючу громаду. Людина, яка переїхала через війну, повинна мати не лише дах над головою, а й реальний доступ до захисту від будь-яких форм насильства. Це передбачає зрозумілу інформацію, доступні сервіси, підготовлених фахівців і взаємодію між усіма службами, які можуть бути залучені до допомоги.

Посилення захисту внутрішньо переміщених осіб від домашнього насильства є важливим завданням для Києва в умовах війни. Вчасне звернення по допомогу може запобігти погіршенню ситуації та зберегти життя і здоров’я постраждалої людини. Якщо особа перебуває в небезпеці, їй варто не залишатися наодинці з проблемою, звернутися до відповідних служб і повідомити про ситуацію людям, яким вона довіряє.

Втрата дому не повинна означати втрату безпеки. Захист ВПО від домашнього насильства потребує спільних дій державних установ, міських служб, громадських організацій і всієї громади. Чим швидше людина отримує інформацію та підтримку, тим більше шансів розірвати коло насильства й розпочати відновлення у безпечних умовах.