Понад 15 км під землею і понад 30 полонених: операція «Велес» під Куп’янськом

Операція «Велес» на Куп’янському напрямку стала одним із наймасштабніших прикладів використання підземних комунікацій під час сучасних бойових дій. Українські військові пройшли понад 15 кілометрів під землею, вийшли в тил російських підрозділів і взяли в полон більш як 30 військовослужбовців противника. За даними 2-го корпусу Національної гвардії України «Хартія», загальні втрати російської сторони під час операції перевищили 100 осіб.

Операцію провели на Куп’янському напрямку за участю підрозділів Сил оборони України. Її особливістю стало одночасне просування українських військових під землею та на поверхні. Такий підхід дозволив створити для російських сил додаткову загрозу й ускладнити їхню оборону. Ворог опинився під тиском одразу з двох напрямків, що стало важливим чинником успіху українського наступу.

Як відбувалася операція «Велес»

За інформацією 2-го корпусу НГУ «Хартія», російські військові раніше використовували підземні комунікації для обходу українських позицій і спроб проникнення в тил. Українські підрозділи вивчили цей досвід і застосували подібний принцип уже під час контрнаступальних дій. Підземний маршрут дав змогу наблизитися до позицій противника менш помітно та створити умови для одночасних дій на різних рівнях.

Загальна довжина шляху, який подолали українські військові під землею, перевищила 15 кілометрів. Пересування відбувалося у складних умовах замкненого простору, де неможливо діяти так само, як на відкритій місцевості. Бійці мали враховувати обмежену видимість, нестачу повітря, складність орієнтування та відсутність стабільного зв’язку.

Під час руху під землею військові не могли повноцінно користуватися GPS, а радіозв’язок був нестабільним. Тому для навігації, координації та підтримання життєдіяльності підрозділів застосували спеціальні технологічні рішення, розроблені або адаптовані корпусом. Важливу роль відіграли сапери, інженери та підрозділи підтримки, які заздалегідь підготували маршрут і перевірили його прохідність.

Одночасно з просуванням під землею інші підрозділи корпусу діяли на поверхні. Це дозволило синхронізувати наземний наступ із виходом штурмових груп у визначених районах. Додаткову підтримку забезпечували безпілотні системи, зокрема підрозділи 429-ї бригади «Ахіллес». Дрони допомагали спостерігати за обстановкою, коригувати дії військових і завдавати ударів по виявлених цілях.

Підготовка військових і роль технологій

Підготовка до операції тривала заздалегідь. Військові проходили фізичні та психологічні тренування, необхідні для дій у замкненому просторі. Перебування під землею протягом тривалого часу створює значне навантаження на організм і психіку, тому бійці мали бути готовими працювати в умовах обмеженого освітлення, тісноти та невизначеності.

До облаштування маршруту залучили саперів, інженерів і батальйон підтримки. Вони забезпечували безпечне пересування, перевіряли окремі ділянки, організовували зв’язок і допомагали підтримувати необхідні умови для роботи штурмових груп. У підземних комунікаціях особливо важливими були дисципліна, чітке виконання команд і здатність діяти автономно в разі втрати контакту з основними силами.

Для координації всіх елементів операції створили спільний центр 2-го корпусу НГУ «Хартія» та 429-ї бригади безпілотних систем «Ахіллес». Він узгоджував дії військових під землею й на поверхні, а також забезпечував взаємодію з операторами безпілотників. Така структура управління дала можливість швидко реагувати на зміни обстановки та синхронізувати дії різних підрозділів.

Поєднання інженерної підготовки, штурмових дій, безпілотних технологій і чіткої координації стало основою операції «Велес». Українські сили використали підземні комунікації не лише як шлях для переміщення, а і як окремий напрямок наступу. Це дозволило змінити характер бою та позбавити противника переваги, яку він розраховував отримати завдяки підземним маршрутам.

За словами командира 2-го корпусу НГУ «Хартія» Ігоря Оболєнського, російська сторона вважала підземні комунікації власним інструментом для обходу української оборони. Водночас українські військові змогли використати аналогічний підхід у контрнаступі. У корпусі наголошували, що операція перетворила потенційну загрозу на перевагу Сил оборони України.

Результати та значення для оборони Куп’янська

Одним із ключових результатів операції стало недопущення виходу російських військ у тил Куп’янська. Саме можливість обходу українських позицій і подальшого проникнення до важливих районів створювала додаткову небезпеку для оборони міста. Скоординовані дії під землею та на поверхні дозволили зірвати такі плани противника.

Під час операції українські військові взяли в полон понад 30 російських військовослужбовців. Загальні втрати противника, за оцінкою 2-го корпусу НГУ «Хартія», перевищили 100 осіб. Водночас точні обставини окремих епізодів і деталі просування не розголошуються з міркувань безпеки. Це стосується маршрутів, способів зв’язку, розташування підземних виходів і тактики роботи конкретних груп.

В операції брали участь 13-та бригада НГУ «Хартія», підрозділи Головного управління розвідки Міністерства оборони України, зокрема легіон «Свобода росії» та Російський добровольчий корпус, 23-й штурмовий полк «Р.У.Г», 21-й полк безпілотних систем «Лава», 429-та бригада безпілотних систем «Ахіллес» та інші підрозділи Сил оборони.

У 2-му корпусі НГУ назвали «Велес» першою у світі повномасштабною підземною контрнаступальною операцією. Таке визначення підкреслює її незвичний характер і масштаб. Йдеться не про окреме проникнення через тунель або використання підземного укриття, а про комплексну операцію, у якій підземний маршрут став частиною загального задуму наступу.

Для української армії цей досвід має важливе практичне значення. Він демонструє, що під час бойових дій необхідно використовувати всі доступні елементи місцевості та інфраструктури, зокрема ті, які зазвичай вважаються другорядними. Підземні комунікації можуть бути небезпечними через ризик обвалів, мінування та втрати зв’язку, однак за належної підготовки вони здатні стати шляхом для маневру й раптових дій.

Операція «Велес» також показала важливість взаємодії між різними складовими Сил оборони України. Інженерні підрозділи забезпечили проходження маршруту, штурмові групи виконали бойове завдання, командний центр координував дії, а оператори безпілотних систем підтримували військових на поверхні. Саме поєднання цих можливостей дозволило провести складну операцію та не дати противнику використати підземні шляхи для обходу української оборони.

У ширшому контексті події під Куп’янськом свідчать про зміну підходів до ведення війни. Перевагу дедалі частіше отримує сторона, яка швидше адаптується, використовує нестандартні рішення та здатна об’єднувати технології з підготовкою особового складу. Операція «Велес» стала прикладом того, як ретельне планування, витримка військових і точна координація можуть перетворити складні умови на чинник успіху.